Київський військовий госпіталь є одним із найстаріших медичних закладів України. Його історія бере свій початок з 10 червня 1755 року, коли за клопотанням Київського губернатора рішенням Медичної канцелярії було відкрито польовий госпіталь на 50 ліжок.

А вже у сімдесятих роках XVIII ст., у зв’язку з підготовкою війни проти султанської Туреччини, госпіталь розгорнули у великий військово польовий медичний заклад. З часом його перетворено у постійний госпіталь ІІІ класу. Начальником його було призначено Доктора Української Дивізії Августа Леріуса.

Вітчизняна війна 1812 року стала серйозним випробуванням, яке колектив госпіталю витримав з гідністю. Штатну кількість ліжок на той час було подвоєно. Іноді кількість поранених та хворих сягала 2000 чоловік.

В 30-40 роки XIX сторіччя активне будівництво Госпітального укріплення Києво-Печерської фортеці. Госпіталь отримав новий лікувальний корпус – один із найкращих на той час в Росії, та інші господарчі споруди.

1833 року при госпіталі засновано одну з найперших у державі штатну Військово-фельдшерську школу на 300 вихованців, де у різні роки навчалися майбутні видатні медики, а також відомі діячі освіти, культури та політики: Д.Бєдний, І.Огієнко, М.Щорс, О.Вишня, М.Донець, П.Любченко, С.Тимофієв, К.Тарасов та інші.

1849 року на базі госпіталю створюються клініки медичного факультету Університету Святого Володимира. Госпіталь стає передовим медичним закладом свого часу. Його авторитет пов’язаний з науково-медичною та педагогічною діяльністю визначних, талановитих лікарів – засновників медичних шкіл в Україні: С.Алфер’єва, В.Образцова, Р.Вредена, Ф.Яновського, Г.Високовича, Л.Томашевського та інших.

Запровадження вперше у Росії інституту сестер милосердя і доповнення ним в 1860 році штату госпіталю знаменувало новий етап діяльності лікувального закладу – створення кадрів медичних сестер.
Під час Першої світової війни госпіталь був уже одним із найпотужніших військово-медичних лікувальних закладів. Так, тільки кількість поранених та хворих, що одночасно лікувалися у госпіталі під час наступу на Південно-Західному фронті у 1916 році (Брусиловський прорив), досягала 14 тисяч чоловік.

 

Після революції 1917 року госпіталь, як і Київ, переходив з рук в руки різних політичних і військових сил. Змінювалася назва й головні лікарі госпіталю; з листопада 1917 року розпорядженням С.Петлюри (одного із керівників УНР) госпіталь перейменували в “Український генеральний військовий шпиталь”, головним лікарем призначено доктора Л.Кобилянського.

У роки громадянської війни госпіталь відігравав значну роль у боротьбі з інфекційними хворобами. У 1922 році він мав 25 відділень на 2000 ліжок. Постало питання і про створення кадрів військово-медичної служби для Червоної Армії. У зв’язку з цим, госпіталь бере активну участь у становленні й розвитку клінічної та наукової медицини. У ньому працюють такі видатні лікарі, як Б.Маньковський, І.Іщенко, М.Губергриц, В.Виноградов, А.Чайка, Я.Шварцберг.

При госпіталі відновили роботу клінічні кафедри медичного факультету Університету, згодом медичного інституту. 1928 року створено Школу санітарних інструкторів, а 1938 року – Курси вдосконалення лікарів і фельдшерів.

В 1939 році після визволення Західної України госпіталь входив до складу Українського фронту як спеціалізований хірургічний на 2000 ліжок. Головним хірургом Українського фронту призначили професора І.Іщенка, який на той час був консультантом госпіталю.

У повній готовності зустрів колектив Київського окружного госпіталю суворі випробування Великої Вітчизняної війни. З перших днів війни його було переформовано в 408-й евакогоспіталь на 2000 ліжок. На базі госпіталю було сформовано 60 інших військово-польових госпіталів.

У подальшому госпіталь входив до складу Південно-Західного фронту, Сибірського військового округу, Першого та Третього Українського фронтів. За роки війни у ньому перебувало на лікуванні близько шести десяти тисяч поранених та хворих, вісімдесят один відсоток з яких повернувся на фронт.

У січні 1944 року госпіталь повернувся до зруйнованого Києва, де його колектив із завзяттям відбудував свої корпуси й налагодив лікування поранених.

У 1970-80-ті роки медичні працівники госпіталю брали участь у ліквідації холери на  Поволжі та в Каракалпацькій АРСР, надавали медичну допомогу народу Анголи, В‘єтнаму, Куби, Ефіопії, Афганістану та інших країн світу.

1979-1989 рр. Безпосередньо в госпіталі проліковано понад 800 воїнів-афганців.

У період 1986-1987 рр. під час Чорнобильської аварії в районі катастрофи постійно працювали біля 70 медичних працівників госпіталю, а у самому госпіталі тоді лікувалося близько 600 чоловік – ліквідаторів наслідків аварії.

Починаючи із 1982 року на його базі щорічно проводяться збори головних спеціалістів медичної служби округів, груп військ та флотів ЗС колишнього СРСР, особливий склад медпрацівників бере участь у військових та науково-дослідницьких навчаннях.

Після проголошення незалежності України та створення її власних Збройних Сил, Київський окружний військовий госпіталь з 1 листопада 1992 року було перетворено у Головний військовий клінічний госпіталь Міністерства оборони України.

На сьогоднішній день до штату ГВКГ входить 19 лікувально-діагностичних клінік, що мають у своєму складі 40 лікувально-діагностичних відділень, лабораторний центр з 10-ма лабораторіями, центр променевої діагностики та терапії, у складі якого 6 відділень, а також фармацевтичний центр та служба постачання.

Досить добре укомплектовано госпіталь лікарями і медперсоналом у цілому. Тут працюють 7 докторів наук, 28 кандидатів медичних наук, 23 заслужених лікаря України.

Госпіталь розрахований на 1125 ліжок. Щорічно тут лікуються більш як 20000 хворих. Серед них: керівний склад МО України, офіцери, прапорщики, солдати та службовці Української армії, МВС, військові будівельники, пенсіонери Збройних Сил, члени їх сімей. Деяку частину хворих (до 10%) становлять цивільні особи – ті , що мають складну патологію і потребують висококваліфікованої діагностики та спеціалізованого лікування.

На сучасному етапі спеціалізована медична допомога набула багатопрофільного характеру. Наприклад, тільки у 1997 році освоєно понад 70 нових методів лікування. Щороку на базі госпіталю проводиться 4-5 науково-практичних конференцій. Опубліковано цілу низку наукових праць, готуються до видання нові збірки наукових досліджень лікарів. Кожний рік лікарями госпіталю захищається 3-4 дисертації.

Серед кращих у науковій роботі колективи клінік: нейрохірургії та неврології, гінекології, пошкоджень, офтальмології, інфекційних хвороб, урології, ЛОР, кардіології, реанімації та ендоскопічного відділення.
Весь керівний склад госпіталю у березні 1997 року отримав свідоцтво лікарів-менеджерів.

Колектив лікувального закладу дбає про впровадження та вдосконалення сучасних методів діагностики і лікування, а саме: діагностики з впровадженням автоматичної та напівавтоматичної техніки, удосконалення рентгено-контрастних методів досліджень та радіоізотопної діагностики. Поліпшується лікування вогнепальних та інших травм, лікування захворювань та пошкоджень магістральних судин. Впроваджується оперативне втручання за допомогою ендоскопічних методів, новітньої мікро-хірургії, вдосконалюється метод реабілітації хворих, які перенесли інфаркт міокарда, інфекційний гепатит, тяжкі механічні та термічні травми тощо.

Останнім часом налагоджуються зв’язки з лікувальними закладами інших відомств та Міністерством охорони здоров’я України, вдосконалюється лікувально-діагностичний процес та надання спеціалізованої медичної допомоги військовослужбовцям Збройних  Сил та громадянам України.
З 1996 року госпіталь став клінічною базою Української військово-медичної академії.