1. Skip to Menu
  2. Skip to Content
  3. Skip to Footer
 

Всеукраїнська акція «Якість життя для наших батьків»


Асоціація імплантологів України

Асоціацією приватно практикуючих стоматологів України.

Головний військово-медичний клінічний центр “ГВКГ” Центральна стоматологічна поліклініка МОУ

25 червня 2010 року у м. Києві на базі Головного військово-медичного клінічного центру була проведена безпрецедентна акція – 50 бригад стоматологів (загалом 200 чоловік), які приїхали з усієї України, протягом одного дня провели 73 операції імплантації під час яких безкоштовно встановили 289 дентальних імплантатів 56 повністю беззубим ветеранам ВВВ та дітям війни віком від 70 до 93 років і виготовили на них зубні протези. Загалом одночасно були задіяні 30 операційних, в яких, крім стоматологів, працювало 22 бригади анестезіологів та 30 робочих місць ортопедів.

Якість життя для наших батьків: Кількість встановлених імплантатів під час акціїй:
26.04.2010р.- у Сімферополі – 33;
25.06.2010р.- у Києві –289;
24.09.2010р.- у Одесі – 104;
28.10.2010р.- у Львові – 112;
25.11.2010р.- у Севастополі – 81.
09.02.2011р.- у Дніпропетровську – 128
01.03.2011р.- у Варшаві
09.05.2011р. – у Софії
17.11.2011 – у Тбілісі
Загалом: 747 імплантатів
Загальна кількість пацієнтів: 167 чоловік

У 2012 році планується проведення спільної акції (в один і той же день) у столицях країн-учасників Другої Світової війни.

Отримані попередні згоди на участь від Росії, Грузії, Польщі, Ізраїлю, Молдови, Казахстану, Сербії та Болгарії.

Перші повідомлення, знайдені нами в архівах, про щелепно-лицеві поранення воєнного часу,  датовані серединою 17 сторіччя. В Аптекарський приказ направлялися розписи потерпілих з відміткою про характер поранення. Ці розписи можуть розглядатися у наш час і як джерело з військової історії, так як містять переліки видів зброї, яка застосовувалася під час бойових дій.

Дані 1645 р.:”Драгун Фатюшка Денисов ранен в левую бровь, а пулька в нем”, “ Карп Нагибин ранен в правую щеку из винтовки”, “Мишка Иванов сечен саблею по шее”, “Якимка Фадеев ранен в голову - рублен саблею возле левого уха”.
Поранених лікували відповідно до рівня розвитку медицини того часу: на рани накладали компреси або пов¢язки з мазями, видаляли кулі, вправляли вивихи і переломи. Знайдений перелік медичних інструментів від 1692 р. дає можливість оцінити об¢єм хірургічних операцій: “ланцеты кровопущаные”, “снасти, что в ранах осматривают”, “ножницы двойные, что раны разрезают”, “пилы, что зубы трут” і т.і.

Становленню та розвитку щелепно-лицевої хірургії, як окремої медичної дисципліни, сприяли дослідження багатьох відомих вчених-хірургів.

А.Г. Ріхтер (1792р.) відмічав, що “рассеченные кости паче всего на лице весьма удобно срастаются, как что из многих опытов известно”, і пропонував економну хірургічну обробку ран, щоб не залишати “некое безобразие на лице”.

Основоположник воєнно-польової хірургії М.І.Пирогов, спостерігаючи за пораненими під час Кримської та Кавказької воєн писав, що при переломах щелеп загоєння відбувалося “как нельзя лучше без всяких операций, повязок и приборов”, підкреслюючи:”Я видел столько случаев успешного излечения сложнейших переломов этой кости (нижньої щелепи), что могу отвергать раннюю резекцию как общую меру”.

Перебуваючи в той час на посаді управляючого Санкт-Петербурзького заводу військово-лікарських заготівель (колишня “инструментальная изба”), М.І.Пирогов створив різноманітні типи хірургічних наборів для щелепно-лицевих операцій, зубо-лікарський інструментарій. Навіть батальйонні набори містили ключ зубний з трьома і двома гвинтами і рукояткою, щипці зубні криві та “козью ножку”(елеватор). За заказом М.І. Пирогова було виготовлено ранець з хірургічними інструментами, куди входили зубний ключ, аппарат для фіксації переломів нижньої щелепи, Т-подібна головна пов'язка, пов¢язки лицева, носова та інші предмети. Ним особисто були розроблені методи обробки щелепно-лицевих ран, фіксації відломків щелеп гіпсовою підборідково-тім¢яною пов¢язкою, а також ставилося питання протезування цієї категорії поранених.

Анатомічне поняття “трикутник Пирогова” відоме кожному стоматологу завдяки визначній праці “Хирургическая анатомия артериальных стволов и фасций”, у якій вчений описав доступ до язикової артерії.

На основі власного досвіду професором Пироговим було показано важливість пластичних операцій на обличчі, що забезпечувало ліквідацію не тільки фізичних вад, але й нормалізацію психічної сторони життєдіяльності людини; визначені основні закони трансплантації.

Велику увагу вивченню механізму дислокації язика при операціях у щелепно-лицевій ділянці приділяв учень М.І. Пирогова, професор-консультант Київського військового госпіталю Ю.К. Шимановський. Шляхом клінічних та експериментальних спостережень на собаках він доказав, що “главные производители ретракции языка – подъязычно-язычная мышца; кроме того в этом участвуют шило-язычная, шило-поъязычная и вообще все мышци, которые.при своем сокращении тянут язык и подъязычную кость назад»(ВМЖ, 1862р. стор. 614). У 1862р., в Київському військовому  госпіталі, професором Н.В. Шимановським була вдало виконана складна операція – резекція нижньої щелепи та видалення лімфатичного аппарату шиї з приводу запущеного раку нижньої губи.

В статті лікаря А.Іванова “О задушении языком при резекции нижней челюсти” (ВМЖ, 1862), відмічалося:”Задушение языком как явление, сопровождающее иногда резекцию нижней челюсти, было давно уже известно в хирургии. Оно наступало неожиданно после операции и нередко было единственною причиною смерти. Несмотря на это, до сих пор не только не придумано верных средств к его устранению, но и даже не существует вполне удовлетворительного объяснения условий его происхождения. Встречаются об этом предмете лишь отрывочные мнения, некоторые совершенно неправдоподобные”.

Завідуючий госпітальною хірургічною клінікою Університету Святого Володимира (розміщувалася у Київському військовому госпіталі) професор Н.В.Скліфосовський, який приймав участь в Російсько-турецькій війні (1877-78 гг.), оцінивши досвід цієї війни, прийшов до висновку про необхідність надання пораненим у щелепно-лицеву ділянку спеціальної допомоги, так як ці поранення мали багато істотних особливостей як за перебігом раневого процесу, так і за способами догляду і лікування.

До створення у 1915 році окремого щелепного відділення, всіх хворих, які поступали  до Київського військового госпіталю із травмами та захворюваннями щелепно-лицевої ділянки, лікували у загальнохірургічних клініках.

Приклади публікацій того часу: ”Случай злокачественного прыща верхней губы”. Доктор Талько из хирургической клиники КВГ.”(ВМЖ, 1864р. №3): “13-го марта 1863г. доставлен был в хирургическую клинику Киевского военного госпиталя временно отпускной рядовой, сапожник, Ицко Гольдер, захворавший будто бы три дня назад. Больной уже находился в том безотрадном состоянии, когда все наши врачебные пособия бесполезны и где врач остается одним наблюдателем течения и печального исхода болезни”. Мова йде про карбункул верхньої губи, який ускладнився тромбозом кавернозного синусу з летальним наслідком.

З хірургічної госпітальної клініки професора О.К.Бронгаупта: ”23.03.1895г. в хирургическую госпитальную клинику поступил больной Ф., 29 лет, жалуясь на непроходимость носа. Речь с носовым оттенком, дышит ртом. Небная занавеска отодвинута вперед и несколько книзу. За нею отмечается основание белой опухоли, неподвижной, мягко упругой. 28.03.1895г. профессором О.К.Бронгауптом выполнена операция этому больному – удаление опухоли из носоглотки методом остеопластического иссечения верхней челюсти по Кохеру. Результат операции хороший”, (Врач.1895, №33, А.Фолькенберг: “Остеопластическое иссечение обеих половин верхней челюсти”).

Поступово піднімалося питання про важливість вивчення захворювань зубів та необхідність правильного їх лікування. Ініціатива збору даних про стан зубів належить також професору Н.В.Скліфосовському, який у 1883р. вперше висвітив питання стану зуболікування у звіті про огляд зубів у студентів Медико-хірургічної академії та вихованців Петербурзької військово-фельдшерської школи.

Пізніше, багатьма дослідниками була показана значна поширеність (до 70%) захворювань зубів у військах.

У повідомленні лікаря КВГ С.С.Шкляревського “О болезнях солдат в период прорезывания зубов мудрости”(Врачебный сборник Киевского военного госпиталя, 1884г., ст.32) відмічалося, що: “осенью, а главное весною, в наш госпиталь поступают массами солдаты, по преимуществу из молодых, с однозначущими формами болезней. Они лежат у нас в разных отделениях, то под диагнозом parotitis, то adenitis, то lymphadenitis. Причиною воспалений и инфильтратов натуральнее всего можно считать состояние раздражения десен на месте пятого коренного зуба, которое весьма часто найдешь уже при первом исследовании рта у больных с названными выше болезнями. ..Если после дальнейшей проверки окажется, что значительный контингент солдат с затвердениями и опухолями шейных желез, который долговременно переполняет все военные госпиталя, действительно находятся в зависимости от того, что не все принимаемые на 21 году рекруты имеют пятые коренные зубы – то, конечно, выгоднее новобранцам, не имеющим еще зубов мудрости, при приеме давать отсрочку, чем принять, увольнять потом их массами в отпуск из госпиталей, с развившимися у них в 1-й год службы хроническими аденитами, как это мы часто делаем, согласно пункту приказа №140 1875г.”.

У 1889 р. лікар КВГ Н.В.Соломка в дисертації “О высоком камнесечении в России” висвітив питання необхідності розширення теоретичного і практичного зуболікування в академії, а також про постачання військово-лікувальних закладів інструментами для лікування зубів.

З того часу вивчення захворювань зубів стало спеціальністю для багатьох лікарів. Було розширено викладання предмету одонтології у військово-медичній академії, а при клінічному інституті Великої Княгині Єлєни Павловни у Петербурзі відкрили курси зуболікування для лікарів під керівництвом лікаря Лімберга, якому присвоїли звання професора із зубних хвороб.

Разом з тим зуболікування у військах залишалося на тому ж низькому рівні , що й 50 років назад. В жодному, навіть в таких великих лікувальних центрах, як госпіталі IV класу, не було інструментів для раціонального лікування зубів.


У 1897 р. на обговорення Київського військово-санітарного Товариства було запропоновано питання можливості постановки правильного лікування зубних хвороб у військах Київського гарнізону. У доповіді консультанта госпіталю Н.В.Соломки, побудованій на наукових даних і даних досвіду роботи Київського військового госпіталю, зверталася увага на необхідність облаштування при госпіталі зуболікарського кабінету. Завдяки сприянню Окружного військово-медичного інспектора, пропозиція, шляхом збору необхідної  для забезпечення існування кабінету суми від військових частин, була затверджена наказом Командуючого військами округу.

З 1897 року Київський госпіталь (доречі, перший у цьому відношенні серед госпіталів Росії) відкрив відповідно обладнаний зуболікарський кабінет. Обов¢язки першого завідуючого кабінетом виконував дантист К.П.Тарасов.

Костянтин Прокофович Тарасов народився 7 травня 1865 року в м. Києві. Після закінчення Київської військово-фельдшерської школи, він на протязі багатьох років служив у Київському військовому госпіталі наглядачем психіатричного відділення. Після отримання звання зубного лікаря став завідуючим зуболікарського кабінету. Для допомоги К.П.Тарасову та навчання зуболікарській справі виділили двох молодих фельдшерів госпіталю.

Пізніше, аналізуючи трирічний період роботи кабінету, Тарасов показав доцільність його створення. Так, наприклад, у 1898 році відмічено 2634 відвідування кабінету військовослужбовцями і членами їх сімей. Надано допомогу 2054 хворим; із них офіцерів –87, нижніх чинів –1941, жінок –18, дітей –8.

Надавалися наступні види допомоги: видалення зубів –у 854 хворих, пломбування –у 1259 хворих. Автор звертає увагу на високий процент (41,3%) видалень зубів у нижніх чинів. На його думку, кількість таких звернень могла бути набагато меншою, якщо б зуболікарська допомога надавалася своєчасно.

Несвоєчасність  звернень за допомогою він пов¢язував з двома причинами:

  • Страх перед лікуванням. Більшість солдат пов¢язували лікування зубів з операцією їх видалення, терпіли зубну біль і зверталися в кабінет пізно , коли на обезображене обличчя звертало увагу начальство та примушувало звертатися за лікуванням;
  • Після появи зубного болю вони часто зверталися в околоток, де в неочищене дупло зуба закладали вату із каплями від зубного болю, або змазували ясну йодом. Але, як вказував К.Тарасов:“Боль утихает, но болезненный процесс продолжает свое разрушительное действие”.

К.П.Тарасов піднімає питання необхідності проведення огляду порожнини рота під час періодичних лікарських оглядів нижніх чинів. Крім лікарського значення такі огляди повинні були мати і виховний вплив на нижні чини, привчати їх звертати увагу на стан своїх зубів.

Видаленням зубів і наданням допомоги від зубного болю у військах займалися, у більшості випадків, фельдшери. Видалення зуба відносилося до операцій малої хірургії і дозволялося робити фельдшеру, але у фельдшерській школі зовсім не викладалися хоча б елементарні навички практичного зуболікування. Це було визнано істотним недоліком у підготовці фельдшерів. Тому, для вихованців Київської школи, К.П.Тарасовим було запропоновано ввести викладання короткого курсу практичного зуболікування у зуболікарському кабінеті госпіталю.

На черговому засіданні Київського військово-санітарного Товариства 12 березня 1899 року було прийняте рішення про реформування фельдшерських шкіл. Три теоретичні курси вихованці вивчали в школі, а четвертий курс на протязі року пропонувалося вивчати в госпіталях і місцевих лазаретах, включаючи і зуболікування (“Протокол очередного заседания Киевского военно-санитарного Общества №2 от 12.03.1899г.”)

З кожним роком кількість відвідувань кабінету госпіталю зростала. Виникла необхідність доручити ведення зуболікарської амбулаторії “лицу, посвящающему себя исключительно этому делу”. Тому на цю посаду призначають Ф.М.Чеботарьова.

Федір Миколайович Чеботарьов народився у 1864 р. в м.Житомирі, в сім¢ї службовця. Після навчання у середній школі, закінчив військово-фельдшерське училище при Київському військовому госпіталі і працював у зуболікарській амбулаторії госпіталю разом із К.П.Тарасовим. У 1902 році успішно пройшов випробування по стоматології в Університеті Святого Володимира в м. Києві і отримує звання дантиста з правом зуболікарської практики. Цього ж року його призначили завідуючим зуболікарською амбулаторією Київського військового госпіталю. На цій посаді, одночасно навчаючи стоматології учнів військово-фельдшерської школи, Чеботарьов Ф.М. працював до виходу в 1924 р. на пенсію.

У 1903 році в КВГ було придбане нове крісло для зубних операцій та зубні інструменти.

Серед багатьох недоліків військово-санітарної служби царської армії виявилася і незадовільна організація допомаги щелепно-лицевим пораненим. Умови воєнного часу відразу показали невірність поглядів окремих хірургів, які стверджували, що при переломах щелеп загоєння проходить добре без оперативних втручань і застосування будь-яких пристроїв.

Військові події швидко внесли корективи в організацію стоматологічної служби. У великих містах створюються спеціальні стаціонари для цієї категорії поранених.

Із наказу верховного начальника санітарної і евакуаційної частини від 11 листопада 1914 р.:”Повелеваю немедленно оборудовать при Святотроицкой общине сестер милосердия в Петрограде одонтологический кабинет, в который передавать из всех лечебных заведений Петрограда воинских чинов, получивших ранения челюстей и полости рта. Врачебная помощь этим чинам должна оказываться хирургами общины. Кроме того, признаю необходимым принять меры к оборудованию таких же кабинетов в городах Варшаве, Киеве, Львове, Москве, Одессе, Риге, Тифлисе и Харькове и по оборудованию их, сделать распоряжение по всем лечебным заведениям страны о том, чтобы военные чины, получившие означенного рода ранения, передавались в кабинеты без промедления. Приведение в действие указанных мер возлагается на главного военно-санитарного инспектора и главных начальников снабжений армий по принадлежности”.

У 1915 році в Київському військовому госпіталі організували окреме 6-е одонтологічне відділення на 80 ліжок, із добре оснащеною зуботехнічною лабораторією  та укомплектували кваліфікованими кадрами. Начальником відділення призначили старшого ординатора госпіталю Ю.Л. Головчинера (1864р.н., закінчив медичний факультет Московського університету у 1861 р., учасник Російсько-японської війни (1904-1905 гг.), лікарями-хірургами Г.Г.Боскіса і зауряд-лікаря 6-го хірургічного відділення Д.П.Сабанєєва.

Уже через рік Д.П.Сабанєєв опублікував статтю «Ранение нижней челюсти и окружающих ее мягких тканей», яка відображала досвід роботи одонтологічного відділення госпіталю. З цієї статті стало відомо, що одонтологічне відділення госпіталю на 80 ліжок було відкрите 9 січня 1915 року.

За період з 1915 по 1918 рік відділення виконало великий об'єм роботи по наданню спеціалізованої  медичної допомоги допомоги пораненим і ліквідації наслідків важких травм обличчя. Щелепне відділення, як одне з перших в царській Росії, з прекрасно налагодженою роботою в період війни, неодноразово демонструвалося високопосадовим особам.

В 1916 р., за докладом Головного воєнно-санітарного управління, з метою наближення зубо-лікарської допомоги до фронту, Воєнним міністром було дозволено організовувати зубо-лікарські кабінети при перевязочних загонах дивізії. Пізніше були організовані пересувні одонтологічні загони фронту.

В травні 1916 г. для організації одного з таких загонів був направлений на фронт досвідчений зубний лікар К.П.Тарасов. Формуючи одонтологічні пересувні загони на Південно-Західному Фронті, К.П. Тарасов запропонував для работи у фронтових умовах польовий ортопедичний набір, за який на виставці медичного інструментарію воєнного часу в Петрограді у 1916 г. йому була присуджена срібна медаль.

Цікавим історичним фактом періоду становлення щелепного відділення КВГ є робота у ньому з 1915 року С.С. Тігерштедта, метод шинування якого відкрив нову еру в лікуванні переломів щелеп. Підпоручик С.С. Тігерштедт служив у 47-му Східно-Сибірському стрілковому полку, однак за станом здоров’я був визнаний придатним на нестроєву посаду. З дозволу Головнокомандуючого арміями Південно-Західного фронту С.С. Тігерштедт був прикомандирований 18 лютого 1915 року до одонтологічного відділення Київського військового госпіталю.


Зубний лікар запасу, поруччик Тігерштедт був відряджений до Київського військового госпіталю для допомоги в лікуванні поранених. До цього, перебуваючи на фронті, він вперше розробив та застосував гнуті алюмінієві шини для імобілізації відломків верхньої та нижньої щелепи. Пізніше, у 1916 році, він узагальнив власний досвід у праці “Военно-полевая система лечения и протезирование огнестрельных челюстных ранений”. Ці шини отримали велику популярність під час Першої світової війни. В історію стоматології вони увійшли як шина Тігерштедта.

На Всеросійській протезній виставці, в 1916 р. С.С.Тігерштедт отримав малу золоту медаль за винахід шин, срібною медаллю був нагороджений К.П. Тарасов за розроблений ним ортопедичний польовий набір.

Значення запропонованого С. Тігерштедтом методу не тільки в його універсальності, простоті та загальнодоступності. Військово-польова система лікування вогнепальних переломів щелеп, з успіхом застосована зубним лікарем, піднімала зуболікування на нову сходинку, скеровуючи його на шлях переростання в стоматологію та зближувала щелепну хірургію із зуболікуванням.

Так досвід лікування щелепно-лицевих поранених періоду першої світової війни реально посприяв злиттю історично роз¢єднаних та відчужених, але в своїй основі споріднених, розділів медицини – зуболікування і щелепної хірургії. Загальні хірурги відчули і зрозуміли, що щелепна хірургія потребує знання основ зуболікування і зубопротезування.

Таким чином, фактичне виникнення вітчизняної стоматології та щелепно-лицевої хірургії як оформленої спеціальності у тому розумінні, яке ми надаємо їм у наш час, можна віднести до 1915 року.

Чи існувало одонтологічне відділення у 20-40-і роки не відомо. Хворих із щелепно-лицевою патологією оперували у хірургічному відділенні. В ці роки для лікування захворювань зубів малося декілька добре обладнаних зубо-лікарських кабінетів, зубо-технічна лабораторія з 1-2 зубними техніками. Зубні лікарі почали проводити плановую санацію порожнини рота серед хворих госпіталю. Із спогадів Є.П. Коньєвої – стоматолога госпіталю, яка навчалася у фельдшерському училищі Червоного Хреста при госпіталі у 1933-36 р.р., також слідує, що самостійного стоматологічного відділення у госпіталі в 30-40-і роки не було.

Архівні дані свідчать про те, що у 1921 р. завідуючим одонтологічним кабінетом госпіталю бул «тов. Недонер». Ймовірно, він змінив К.П. Тарасова, який очолив у 1920 р. одонтологічний факультет Київського інституту охорони здоров’я.

В роки радянської влади (з 1918 р.) були закриті зубо-лікарські школи, підготовка спеціалістів із зуболікування була передана медичним факультетам університетів. Стоматологія офіційно була визнаною окремою дисципліною в системі вищої освіти і  развивалася в подальшому як самостійна спеціальність.

Відповідно до Наказу Наркомздраву УРСР від 10 серпня 1919 р., в Києві на базі трьох націоналізованих приватних зубо-лікарських шкіл був утворений одонтологічний інститут з чотирирічним курсом навчання. В 1920 р. він був приєднаний на правах факультету до Київського інституту охорони здоров’я (Київского медичного інституту). Першим деканом цього факультету став К.П. Тарасов, який одночасно завідуючи кафедрою протезного зуболікування і ортопедії, до 1962 р. продовжував працювати і в госпіталі.

Становленню і розвитку стоматології в Києві сприяло також відновлення в 1925 р. після тривалої перерви роботи Київського одонтологічного товариства. В члени правління товариства був обраний і К.П.Тарасов.

В наступні роки завданням стоматологічної служби було те, щоб систему і принцип організації роботи щелепно-лицевих стаціонарів закріпити і використовувати у практиці мирного часу. Це було нелегким завданням, так як для її вирішення вимагалося розширити сферу дій щелепно-лицевого хірурга за межі травматології шляхом включення у повному обсязі питань хірургії порожнини рота, щелеп та обличчя. Іншими словами, для розгортання спеціальних стаціонарів в умовах мирного часу, окрім щелепно-лицевої хірургії, слід було розвивати хірургічну стоматологію як основну дисципліну, яка об¢єднує окремі методи хірургічного лікування захворювань органів порожнини рота і щелеп.

З початком Великої Вітчизняної війни в госпіталь із запасу були призвані лікарі-стоматологи: Ісаак Наумович Вайсблат (1903 р.н., закінчив Київський стоматологічний інститут в 1932 г.), Хая Умерівна Шмейс-Тартаковська (1908 р.н., закінчила Київський стоматологічний інститут в 1913р.).

Вже в евакуації в Харкові, 30 липня 1941 р. було сформоване 2-е стоматологічне відділення на 150 ліжок, яке очолив щелепно-лицевий хірург, воєнний лікар 1-го рангу І.І. Кочубієвський.

Пізніше госпіталь був евакуйований далі в тил і 5 жовтня 1941 р. прибув в Томськ, 2-е стоматологічне відділення на 50 ліжок було розгорнуте в будинку по вул. Нікітіна, 4.  З 20 серпня 1942 р. госпіталь був переведений на новий штат, в якому відділення щелепно-лицевої хірургії мало вже 75 ліжок.

В 1943 р. в зв’язку з наступом радянських військ на Захід, госпіталь з Томська перемістився в Балашов, де знову було розгорнуте щелепно-лицеве відділення: станом на 10 травня 1943 р. відділення мало 200 ліжок, на 26 травня – 200 ліжок, на 29 червня 1943 р. – 400 ліжок. Ряди стоматологів поповнив Адольф Самойлович Эрб.

Знаходячись в евакуації до 1944 р., відділенням була виконана велика робота по наданню медичної допомоги пораненим у щелепно-лицеву ділянку. Після повернення госпіталю 15 лютого 1944 р. до рідного Києва відділення на 150 ліжок відразу розпочало прийом та лікування поранених, які поступали з 1-го Українського Фронту, що й було головним завданням для нього на той час.

З 1945 р. стоматологічне відділення госпіталю стало клінічною базою для кафедри хірургічної стоматології Київського медичного інституту, яку очолив, одночасно будучи консультантом госпіталю, професор Соломон Наумович Вайсблат.

Після війни, на протязі 10 років, стоматологічнее відділення мало за штатом 10 ліжок і розташовувалося спочатку на базі 1-го хірургічного, а потім ЛОР-відділень (на даний час тут розгорнуте відділення гастроентерології).

До складу стоматологічного відділення входили також два лікувальні стоматологічні кабінети з трьома зуболікарськими кріслами (в кінці 50-х років), кабінет для амбулаторної хірургічної роботи, зубопротезний кабінет з зубопротезною лабораторією.

Після війни перед відділенням стояли завдання доліковування поранених, які залишилися в госпіталі, узагальнення досвіду роботи у воєнний час, надання спеціалізованої допомоги військовослужбовцям у мирний час, вивчення захворюваності, консультативна допомога частинам Київського округу і перепідготовка лікарів. На базі відділення підвищували кваліфікацію також стоматологи Курсів удосконалення медичного складу 1-го Українського фронту.

У червні 1945 р. відбулася третя окружна медична конференція, на якій з доповіддю “Ортопедические мероприятия в комплексном лечении последствий челюстно-лицевых ранений” виступив ординатор стоматологічного відділення капітан медичної служби Вайсблат І.Н.  З цією ж доповіддю він виступав на пленумі Вченої медичної Ради при начальнику ГВСУ Червоної Армії у жовтні 1945 року.

Актуальність цієї теми була в тому, що паралельно із хірургічними методами усунення значних дефектів тканин обличчя, пропонувалося проводити і ортопедичне лікування. Сюди входило виготовлення протезів-обтураторів для заміщення дефектів щелеп і одночасного роз¢єднання порожнини рота з порожниною носа, гайморовими пазухами, носоглоткою. Майор медичної служби І.Н.Вайсблат, лікар Олександра Наумівна Масловська працювали у відділенні до 1946 р.

У 1948 р. начальник відділення І.І. Кочубієвський був звільнений зі служби в зв’язку із захворюванням. Помер у 1970 році.

В 1948 р. начальником стоматологічного відділення призначений капітан медичної служби Г.Є. Цалоліхін. Питаннями відновної щелепно-лицевої хірургії, на протязі кількох повоєнних років, у госпіталі займався професор С.Н. Вайсблат (рідний брат І.Н.Вайсблата), який був на той час завідуючим кафедрою хірургічної стоматології інституту удосконалення лікарів, а пізніше, до 1953 р. – завідуючим  кафедрою хірургічної стоматології Київського медичного інституту.


З 1950 р. до 1958 р. начальником відділення був полковник м\с Колодкін А.В., в 1959-1964 роках обов¢язки начальника відділення виконував полковник м\с Скляренко П.П., а з 1964р. до 1973р.- полковник м\с Варвінський Б.В.

Постійного місця розташування відділення в госпіталі не було. В 1964 р. відділення на 10 ліжок разташовувалося на базі травматологічного відділення,  в 1966 р. воно було збільшене до 15 ліжок. Стаціонар був представлений двома палатами на 10 ліжок і ліжками в коридорі. В зв’язку з щоденним перевантаженням травматологічного відділення, стоматологічні хворі часто розташовувалися в інших палатах і в коридорі, що затрудняло обслуговування та лікування хворих. Стоматологічних хворих обслуговував середній та молодший медперсонал травматологічного відділення, який не мав достатньої підготовки по догляду за стоматологічними хворими, що створювало додаткові труднощі у їх лікуванні.

У квітні 1969 р., після вводу в експлуатацію хірургічного корпусу, стоматологічне відділення було розгорнуте на його другому поверсі разом із відділенням торакальної хірургії. Поруч був організований стоматологічний кабінет для санації порожнини рота стаціонарним хворим всіх хірургічних відділень. У відділенні було 8 палат (30 ліжок), операційний блок, перев’зочна, маніпуляційна, ірригаційна, службові приміщення, зуболікарський кабінет. Відділення було оснащене всім необходідним для надання висококваліфікованої допомоги. Крім стаціонару, функціонувало поліклінічне відділення.

В період з 1973р. до 1976р. відділення очолював полковник м\с Любчевський О.О. Олександр Олександрович Любчевський народився у 1923 році, в 1950 р. закінчив Київський медичний стоматологічний інститут, в 1955р. – Факультет удосконалення лікарів Воєнно-медичної академії ім. С.М. Кірова.

З 1976р. до 1992р. відділенням керував полковник м\с Румянцев М.Г. У 1980 р. відділення було переведене і розгорнуте у правому крилі Головного корпусу (колишнього Кріпосного (з рос.”крепость”), де й знаходиться до сьогоднішнього часу. Розташовувалося на одному поверсі з загальнотерапевтичним відділенням. В 1979 р. на базі відділення пройшли Збори головних стоматологів воєнних округів, флотів та груп військ Збройних Сил СРСР. Збори проводив головний стоматолог МО СРСР генерал-майор медичної служби Н.М. Александров.

Після проголошення Україною у 1991 р. своєї незалежності та створення власних Збройних Сил, утворення Головного військового клінічного госпіталю, з 1992р. до 1996 р. начальником відділення щелепно-лицевої хірургії був полковник медичної служби Шалига В.Г. Також він був головним стоматологом МО України.

Шалига Володимир Гаврилович народився 12.08.1949р. в м. Васильків Київської області. У 1971р. закінчив стоматологічний факультет Київського медичного інституту та призваний на військову службу. З 1978 по 1983 р.р. – ординатор хірургічного відділення 340-го Окружного госпіталю Туркестанського ВО (м. Ташкент), який надавав спеціалізовану медичну допомогу пораненим, евакуйованим з Афганістану. У 1983-1985р.р. слухач  1-го факультету ВМА ім.Кірова, м.Ленінград. Йому належить (у співавт.) робота «Квалифицированная и специализированная медицинская помощь раненым с повреждениями челюстно-лицевой области», опублікована у 1984 р. в одному із закритих журналів з описанням особливостей клініки і діагностики вогнепальних поранень щелепно-лицевої ділянки і надання потерпілим допомоги в умовах жаркого та сухого клімату Афганістану.

У 1996р. відділення було реорганізоване в клініку щелепно-лицевої хірургії та стоматології ГВКГ; п-к Шалига В.Г. до 1998р.- начальник клініки, головний стоматолог МО України.

У 1999р. начальником клініки призначається підполковник м\с Белінський В.Н. Белінський Віктор Никонорович народився 5.06.1956р. в с.Жемелинці Хмельницької обл. У 1978р. закінчив стоматологічний факультет Київського медичного інституту та призваний на військову службу. У 1980-1982р.р. проходив службу у республіці Афганістан, де за бездоганну службу був нагороджений орденом Червоної Зірки та медалями. У 1987р. закінчив 1-й факультет ВМА ім.Кірова. У 1987-1993р.р.- начальник стоматологічного відділення окружного госпіталю, м.Ашгабад. З 1993р по 1999р.. був на посаді старшого ординатора клініки ЩЛХС ГВКГ.

Відбувається чергова реорганізація клініки. До складу клініки увійшли:

  •  Відділення щелепно-лицевої хірургії на 25 ліжок- начальник відділення капітан м\с Федірко І.В.                           
  •   Стоматологічне відділення – начальник відділення сл. ЗСУ Радинський С.В.
  •   Зубопротезна лабораторія- завідуючий сл.ЗСУ Беляков Д.В.
  •   Стоматологічний кабінет по обслуговуванню інфекційних хворих- завідуюча, сл.ЗСУ Бєлоус Л.О.
  •   Стоматологічний кабінет по обслуговуванню хворих туберкульозом - завідуюча, сл.ЗСУ Біжан Т.М.

 
Разом з тим медичне обладнання клініки з роками застаріло, зношеність апаратури склала 50-60%, не вистачало обладнання та матеріалів для виготовлення зубних протезів, не поступали сучасні апарати і пломбувальні матеріали. Відділення потребувало термінового капітального ремонту і нових стоматологічних установок.

У відділенні щорічно проходили лікування 450-500 хворих. За рахунок скорочення ліжко-дня до 12-14, вдалося збільшити кількість пролікованих хворих. Щорічно виконували операції 350-450 хворим. Хірургічна активність складала 80-90%, складних операцій – 15-20%.

З 1998 р. на базі клініки ЩЛХ та стоматології почала працювати кафедра щелепно-лицевої хірургії та стоматології Української військово-медичної академії (начальник кафедри – кандидат медичних наук п\п-к м\с Ліхота А.М., професор кафедри, доктор медичних наук Солнцев О.М.; доцент кафедри, кандидат медичних наук майор м\с Коваленко В.В.

У 2002 р. на посаду начальника клініки щелепно-лицевої хірургії та стоматології ГВКГ призначений майор м\с Федірко І.В.

Федірко Ігор Володимирович народився 30.08.1968р. в м. Володимир-Волинський. Після закінчення із відзнакою у 1986р. фельдшерського відділення Коломийського медучилища та строкової служби на Балтійському Флоті СРСР, з 1989 по 1994 роки навчався на стоматологічному факультеті Львівського медичного інституту, який закінчив із відзнакою. У 1994-1996р.р. – слухач Української військово-медичної академії. З 1996р. по 1999р. – старший ординатор відділення ЩЛХ ГВКГ, а з 1999р. по 2002р. – начальник відділення щелепно-лицевої хірургії. З жовтня 2006 р. по березень 2008 р. навчався на курсах воєнно-медичного персоналу в Німеччині, проходив стажування по щелепно-лицевій і пластичній хірургії, імплантології у військових госпіталях Бундесверу та у провідних університетських клініках щелепно-лицевої хірургії Німеччини.

На протязі 2003-2006 р.р. в клініці проведений капітальний ремонт за рахунок коштів, які виділила Печерська районна в м. Києві адміністрація. Кабінети обладнані новими стоматологічними установками, кріслами, укомплектовані новими інструментами. Новий операційний блок розгорнутий на другому поверсі клініки, рентген-кабінет обладнаний сучасним цифровим апаратом та радіовізіографом фірми Planmeka.

В 2007 р. старшим ординатором клініки був призначений майор медичної служби С.М. Козловський, а ординатором – старший лейтенант медичної служби П.А. Шмідт.

На даний час лікарями клініки щелепно-лицевої хірургії та стоматології ГВКГ МО України надаються всі види стоматологічної допомоги військовослужбовцям ЗС України та членам їх сімей.

В практичній роботі широко використовуються такі сучасні методи діагностики, як комп¢ютерна та ядерно-магнітно-резонансна томографії, ультразвукове дослідження з доплерографією; для діагностики та лікування одонтогенних захворювань верхньощелепних пазух  використовується ендоскопічна техніка та ін.

На високому рівні надається спеціалізована хірургічна допомога. В стаціонарі клініки щороку проходять лікування близько 750 хворих, виконується більше 1000 оперативних втручань, в тому числі:

    • реконструктивні та пластичні операції після важких черепно-лицевих травм, з приводу аномалій прикусу, розвитку зубо-щелепної системи;

    • відкрита репозиція та остеосинтез переломів кісток лицевого скелету з використанням титанових міні-пластин, шурупів і сіток;
    • видалення пухлин голови і шиї;
    • малоінвазивні операції на гайморових пазухах з використанням ендоскопічної техніки;
    • зубо-зберігаючі операції з використанням остеотропних матеріалів;
    • дентальна імплантація;
    • операції на тканинах пародонту та інші.

Клініка веде тісне співробітництво, основане на консультативній допомозі, обміні інформацією, науково-практичній діяльності, із провідними профільними лікувальними та науковими закладами України.

Це, передусім, кафедра хірургічної стоматології Національного медичного університету ім.Богомольця, завідуючий кафедрою – професор, доктор медичних наук Маланчук В.О.; відділення онкології голови і шиї НДІ онкології і радіології, завідуючий – професор, доктор медичних наук Процик В.С.; кафедра хірургічної стоматології Львівського медичного університету ім. Данила Галицького, завідуючий кафедрою – професор, доктор медичних наук Готь І.М. та багато інших, кому ми завжди будемо вдячні за допомогу в складних клінічних ситуаціях та врятовані життя наших пацієнтів.

Лікарями клініки запатентовані винаходи:
1.  Федірко І.В., Маланчук В.О. „Спосіб хірургічного лікування одонтогенного верхньощелепного синуситу”, патент України на винахід №13361 від 15.03.2006р.;
2.  Федірко І.В., Маланчук В.О., Шербул В.І., Козловський С.М. „Спосіб хірургічного лікування одонтогенного верхньощелепного синуситу із збереженням причинного зуба”, патент України на винахід №14604 від 15.05.2006р.

Лікарями клініки опубліковані наукові роботи:

    • Федірко І.В., Маланчук В.О., Козловський С.М. та ін. Досвід використання ендоскопічної техніки в діагностиці та лікуванні захворювань верхньощелепної пазухи в клініці щелепно-лицевої хірургії та стоматології і клініці оториноларингології ГВКГ МО України (Військова медицина України – 2005, № 2).
    • Федірко І.В. Хірургічна тактика при лікуванні великих одонтогенних кіст верхньощелепної пазухи (Український журнал малоінвазивної та ендоскопічної хірургії – 2005, № 3-4).
    • Маланчук В.О., Федірко І.В., Козловський .М. та ін. Нові способи діагностики та хірургічного лікування одонтогенних верхньощелепних синуситів. Вестибулярна ендоскопічна гайморотомія (Український журнал малоінвазивної та ендоскопічної хірургії – 2006, № 3-4).

В госпитальних збірниках наукових праць лікарів ГВКГ опубліковані роботи:

    • Беляков Д.В. (сумісно з Ліхотою К.М., Ліхотою Т.Ф.) Віддалені результати відновлення втраченої коронкової частини зуба (2003);
    • Федірко І.В., Козловський С.М., Нестеренко О.М. Аналіз роботи клініки щелепно-лицевої хірургії та стоматології ГВКГ МО України за 1994-2004 роки (2005).
    • Маланчук В.О., Федірко І.В., Козловський С.М. Досвід використання ендоскопічної техніки при пошкодженнях середньої зони обличчя (2006).

Видані методичні рекомендації «Організація стоматологічної допомоги у військовій частині та з’єднанні» (В.Н. Белінський, А.М. Лихота, В.В. Коваленко).

Начальник клініки полковник медичної служби І.В. Федірко закінчує роботу над кандидатською дисертацією на тему „Особливості діагностики і лікування запальних захворювань верхньощелепної пазухи з використанням ендоскопічної техніки” (науковий керівник д.м.н., професор В.О. Маланчук).

 

Начальник клініки щелепно-лицевої хірургії та стоматології ГВМКЦ „ГВКГ” МО України, полковник медичної служби, кандидат медичних наук, хірург вищої категорії Федірко Ігор Володимирович

І. В. Федірко – учень відомих в Україні та за її межами щелепно-лицевих хірургів - член-кореспондента НАМН України, доктора медичних наук, президента Української асоціації черепно-щелепно-лицевих хірургів, професора Маланчука В.О., завідувача відділенням пухлин голови і шиї Національного інституту раку доктора медичних наук, професора Процика В.С., завідувача кафедрою хірургічної стоматології, щелепно-лицевої хірургії Львівського медичного університету ім. Данила Галицького доктора медичних наук, професора Готь І.М.

Полковник медслужби Федірко І. В. має вищу академічну освіту.
Свій шлях в медицині розпочав з навчання у Коломийському медичному училищі, яке закінчив дипломом з відзнакою. У 1994 році завершив навчання диплом з відзнакою на стоматологічному факультеті Львівського медичного університету, після чого навчався в Українській військово-медичній академії. З 2006 по 2008 роки проходив стажування з щелепно-лицевої травматології, онкології, імплантології у військових госпіталях Бундесверу, ФРН (м.Гамбург, м.Ульм), в університетській клініці м. Гамбург.


І. В. Федірко розробив та вперше почав проводити ендоскопічні дослідження та операції у щелепно-лицевій ділянці, є автором нових малоінвазивних, реконструктивних, зубо-зберігаючих та ендоскопічних хірургічних втручань на верхньощелепних пазухах, які застосовуються в комплексному лікуванні одонтогенних гайморитів, для видалення сторонніх тіл та кіст пазух, на які отримав Деклараційні Патенти України. Такі операції виконуються тільки в клініці ЩЛХС нашого госпіталю.

Запропоновані нові методи хірургічного лікування верхньощелепних синуситів відображені у дисертації І. В. Федірко „Особливості діагностики та лікування запальних захворювань верхньощелепної пазухи з використанням ендоскопічної техніки” та 12 наукових статтях та 2 Патентах України:

   
   
   

 

 

 

Федірко Ігор ВолодимировичНачальник клініки щелепно-лицевої хірургії та стоматології ГВМКЦ „ГВКГ” МО України, полковник медичної служби, кандидат медичних наук, хірург вищої категорії Федірко Ігор Володимирович.

Наша команда займається лікуванням всього спектру стоматологічних захворювань та патологій щелепно-лицевої ділянки, метою якого є відновлення функції, форми та естетики.
Ми лікуємо всі захворювання зубів, пародонту, слизової оболонки порожнини рота, кісток лицевого скелету, покриваючих його м'яких тканин та лімфатичного апарату цієї ділянки, проводимо реконструктивно-пластичні і естетичні операції.
З метою створення відповідних умов, що сприяють індивідуальному підходу до пацієнтів та виваженого лікування наявних у них захворювань наша клініка поділяється на наступні функціональні підрозділи:

  • Амбулаторне лікувально-діагностичне відділення.
  • Стаціонарне відділення на 20 ліжок.
  • Хірургічний блок для проведення операцій під місцевою та загальною анестезією.

У складі амбулаторного лікувально-діагностичного відділення є 4 стоматологічні кабінети, хірургічний кабінет, ортопедичний кабінет, зубопротезна лабораторія та спеціалізований рентгенологічний кабінет.

Завдання клініки:

  • надання спеціалізованної медичної допомоги військовослужбовцям ЗС України і членам їх ссімей із захворюваннями, травмами щелепно-лицевої ділянки та їх наслідками,а також іншими категоріями хворих, які поступили на лікування в ГВМКЦ «ГВКГ»;
  • прийом на лікування важких профільних хворих з інших медичних закладів МО України;
  • удосконалення стаціонарної та амбулаторно-поліклінічної допомоги профільним хворим;
  • організація медичного керівництва і надання практичної допомоги в діагностиці, лікуванні, профілактиці захворювань і травм щелепно-лицевої ділянки у ВМЦ регіонів;
  • військово-лікарська експертиза;
  • аналіз ефективності та інформативності методів діагностики і лікування в госпіталях МО України;
  • наукова робота.

Відділення надає весь спектр стоматологічних послуг: лікування (пломбування, косметична реставрація) пошкоджених твердих тканин зуба, захворювань періодонту, слизової оболонки ротової порожнини, відновлення дефектів зубів та зубних рядів знімними та незнімними протезами за сучасними технологіями.
Сучасне обладнання рентгенологічного кабінету дозволяє виконувати високоякісні дослідження із мінімальним радіаційним навантаженням на пацієнта.
Прийом ведуть лікарі стоматології високої кваліфікації у зручний для Вас час. За бажанням пацієнта всі маніпуляції проводяться під місцевою анестезією. У виключних випадках можливе проведення загального знеболення.

У складі стаціонарного відділення, окрім загальних палат на 4-5 чоловік, ми пропонуємо 4 палати покращеного планування на 1-2 пацієнти. Палати обладнані телевізором, холодильником, окремим санітарним вузлом.

Позитивні відгуки пацієнтів, які перебували на лікуванні у нашій клініці підтверджують високий рівень організації надання стоматологічної допомоги, компетентність наших лікарів, а також доброзичливе відношення медичного персоналу.

СПЕКТР ХІРУРГІЧНОЇ ДОПОМОГИ

Ми проводимо всі види амбулаторних та стаціонарних хірургічних втручань в ділянці обличчя та шиї, від операції видалення зуба до складних реконструктивно-відновних втручань:

  • Видалення зубів, що не підлягають подальшому лікуванню або неправильно розташовані у щелепах;
  • Зубо-зберігаючі операції: видалення кореневих кіст, резекція верхівки кореня зуба та інші;
  • Лікування одонтогенних захворювань верхньощелепної (гайморової) пазухи із застосуванням найсучаснішого методу – ендоскопії;
  • Лікування гнійно-запальних захворювань м'яких тканин обличчя та шиї, слиних залоз, щелеп;
  • Лікування травм м?яких тканин, переломів кісток обличчя із застосуванням передових методик;
  • Хірургія доброякісних та злоякісних пухлин;
  • Відновлення втраченої кістки альвеолярних відростків щелеп з метою передімплантаційної підготовки;
  • Стоматологічна імплантація;
  • Хірургія порушень прикусу;
  • Реконструктивно-пластичні операції у хворих з післятравматичними та піляоперкційними дефектами.
 

З метою відновлення кісткових та м'якотканиних дефектів щелепно-лицевої ділянки, що виникли як наслідок вроджених аномалій розвитку, важких травм та після операцій з приводу видалення пухлин ми проводимо реконструкцію цих дефектів за допомогою як аутотрансплантатів (власних тканин пацієнта) так і штучних матеріалів (титанові мініпластини, біокераміка). Метою нашої роботи є відновлення форми, функції та естетики.

Окремим напрямком нашої роботи є стоматологічна імплантація та підготовчі операції на щелепах до імплантації (синусліфтинг, відбудова альвеолярних відростків щелеп тощо).

Пропонований нами спектр стоматологічної та хірургічної допомоги дозволяє нам надавати спеціалізовану допомогу у повному обсязі та задовольнити всі потреби наших пацієнтів.

Ми завжди на поготові Вам допомогти.

Live tracking and statistics